01.11.2021
2432
ВСУ про втрату права користування житлом через непроживання
Постановою по справі №465/7083/13-ц від 10.07.19 Верховний Суд України надав свого роду житлову юридичну консультацію, відповівши на питання, чи є сам по собі факт непроживання неповнолітніх осіб в квартирі безумовною юрпідставою для втрати ними права користування житловою площею.
Питання виникло в ході розгляду за позовом особи, який просив у суді визнати факт втрати користування квартирою іншою особою, що має неповнолітніх дітей і тривалий час проживають разом з ними за іншою адресою.
Позовна вимога була мотивована тим, що відповідач в квартирі не проживає з 2003 року, житлом не користується і квартплату не вносить!
Відповідач з цим не погодився і зустрічним позовом зажадав вселення в квартиру через суд.
Суд першої інстанції вимоги позивача про визнання відповідача і дітей такими, що втратили право на проживання задовольнив. Зустрічний позов був задоволений частково, в квартиру вселили одного з дітей.
Суд, задовольняючи позовну вимогу про ануляцію права користування, виходив з того, що відповідач тривалий час в квартирі не проживає, речі звідти свої забрав, в утримані житла участі не бере. Апеляція вказане рішення підтримала.
«Було сказано, що відповідач житло покинула добровільно і в ньому не проживає. Вона має від нього ключі і може туди приходити за своїм бажанням, що неправильно, оскільки ст. 71 і 72 ЖКУ визначено, що особа втрачає право користування житловим приміщенням у разі відсутності в ньому без поважних причин більше 6 місяців».
Справа пішла в ВСУ, який з думкою судів попередніх інстанцій не погодився. Обставини спору були проаналізовані заново.
З’ясувалося наступне:
- У спірній комунальній квартирі зареєстровані всі учасники розгляду.
- Відповідачка там дійсно тривалий час не проживає, хоч і зареєстрована.
- У момент обстеження квартири відповідачка була присутня там і приходить туди іноді.
ЖК УРСР (ч. 1 ст.71, ст.72) говорить, що в разі тимчасової відсутності наймача (членів його сім’ї) за ними зберігається житлова площа протягом шестимісячного терміну. Визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням внаслідок відсутності понад зазначеного терміну реалізується в судовому порядку.
Це правило «працює», якщо справа стосується дорослих дієздатних громадян, але не є безумовним, якщо у цих громадян є неповнолітні діти від 10 до 14 років, яких закон захищає, визначаючи, що місцем їх проживання є місце проживання їх батьків.
Отже, «таке виселення в судовому порядку» реалізується за погодженням органів опіки і з «переселенням» в інше житло.
